Банька по-чорному

12:55 2015-10-16 15

Рейтинг 4/5, всего 1 голосов

Тільки нетреба мені тут лицемірити, ніби ви нелюбите впізнавати власні риси врізних великих людях. Любите. Іялюблю. Або знаходити паралелі між своїми життєвими пригодами іїхніми. Приляже, буває, чоловік уканаві йдумає: «Ти диви, чисто тобі Мусоргський. Щеби тепер «Хованщину» написати іневідрізниш». Читам знайдуть учоловіка виразку, авін одразу: «Як уДжойса. Хоч бери йсвого «Улісса» майструй».
От. Аостаннім часом мене все Вацлав Гавел переслідує. Наяку його думку ненатраплю звучить так, наче він мої внутрішні монологи підслухав. Наприклад, про НАТО. Народ унас, казав Гавел, ітак був дурнуватий, азароки будування комунізму геть здичів. Тому ніпро яке НАТО його питати неслід, він уцій євроатлантичній географії все одно ніхріна непетрає. Наше діло чимшвидше туди вступити, анародові потім пояснимо, щовін саме цього йхотів. Ну,може, слова вГавела були трохи інші, але ідея точно ця. Яківмене.
Або таке неменш важливе про ганебний американський звичай запивати їжу кока-колою. Хороша, пише Гавел, країна Америка. Бібліотеки, музеї, крилаті ракети. Іполітику вній роблять порядні люди нете, щонаш мудило Земан. Але сідати їсти без кухля пива чикелиха вина? Це, зізнається Гавел, «мені наголову неналазить». Якімені. Авже коли япрочитав, щоперший президент нової Чехії інайчудовіший політик повоєнної
Європи одного разу мало невдушився всільській лазні, будь-які сумніви відпали: це знак долі.
Бо поїхав явлітку після першого курсу уфольклорну експедицію. Достарообрядців, уХмельницьку область. Тих, щодосі клянуть патріарха Нікона, шанують протопопа Аввакума іхрестяться двома пальцями. Незнаю, чийнині, але вті часи доних регулярно їздили групи студентів записувати давні пісні. Наша група, крім мене, складалася здвох десятків дівчат ікураторки. Тобто якби некураторка ідавні пісні, товпринципі жити можна.
Та йпроти самих пособі пісень ятеж нічого немав. Біда лише втім, щомені ніяк невдавалося їх послухати. Авсе через те, щостаровіри точніше, старовірки просто так співати нехотіли. Івиб нехотіли, якби довас щодня хтось приходив іканючив: «бабцю, таж заспівайте». Акосити коли? Адров нарубати? А­худобу обійти? Так приблизно старовірки йвідповідали нанаші прохання. Після чого дівчата сповненими щирих обітниць очима дивилися намене. Відтак ябрав косу, сокиру чивідра іприступав дороботи, аподобріла бабця заводила юних фольклористок дохати йділилася зними скарбами народної творчості.
Аж поталанило нарешті ймені. Його звали Сєрьога, івін був онуком однієї зтих експедиційних бабусь. Побачивши мене зколуном уруці, Сєрьога сказав:
 Забєй, дров унас навалом. Спірт будєш? Пошлі вбаньку.
Крім спирту, Сєрьога мав укишені бляшанку згущеного молока.
 Давай, сказав він, впрікуску.
А потім затопив баньку по-чорному. Комина вній, якіналежить, небуло, дим валив з-під стріхи йкрізь усі щілини встінах, ми лежали вбур’янах ічекали. Заякусь годину Сєрьога сказав, щоможна. Ми ввійшли всередину, роздягнулися, він хлюпнув накупу розпеченого каміння кварту води іпочав шмагати мене віником, визойкуючи куплети збабусиного репертуару. Десь натретій пісні явідчув, щовмираю, ікинувся додверей, які виявилися зачиненими ззовні. Витончене почуття гумору ось защо язавжди найбільше цінував своїх одногрупниць. Рештками сил ми ізСєрьогою таки вибили ті кляті двері йпід щасливий дівочий регіт помчали докалабані вкінці городу.
Сьогодні, знаючи, щоподібна халепа спіткала колись іВацлава Гавела, ядумаю: чине податися при нагоді упрезиденти ймені? Ех, якби ще розгадати, чито був знак для мене, чидля Сєрьоги