Медляно

13:10 2015-10-22 18

Рейтинг 3/5, всего 1 голосов

Дощ оцей, що почався у вівторок зранку, а потім ішов усю ніч, і ще й вдень у середу він здавався дуже важливим, хоч ця важливість усвідомлювалась не одразу, а поступово й ­повільно.
От написав це останнє слово й згадав, як Лесик, знайомий хлопчик із Полтавщини, спитав у мене, коли ми одного разу літом пиляли дрова: «А повільно це як?» Я відповів, що не швидко. «Ну, то так би й сказали що медляно!» У нього те слово звучало густо й протяжно, наче говорилося з живого досвіду от ніби він справді побував у діжці з медом й знає, як воно. Не скажу, щоб мене той філологічний казус розвеселив чи втішив, скоріше травмував. Бо це ж Полтавщина, і хто б міг подумати, що там таке може бути.
І я цю історію ховав сам од себе аж досі, бо вона надто нагадує про щось, чого я не в силах змінити в світі, де доводиться жити. Але в отаку погоду, як тепер, подібні спогади й відчуття спливають самі собою. Наприклад, ти думаєш про те, де ховаються від цього дощу птахи й солдати. Або про те, перед ким у чомусь винний, і такого вже багато назбиралось. Тобто, все обертається навколо якоїсь твоєї вини, нехай і мимовільної, а все одно обтяжливої, й треба щось із тим робити. Одначе, під цей дощ такі речі переживаються легше й без відчаю. Не те щоб вони втрачають свою вагомість та зараз їх можна спокійніше обдумати й роздивитися. Цьому сприяє сама тривалість дощу: поки він собі йде, ти можеш нікуди не спішити, хоча б усередині своєї душі. То не самообман просто оце зараз у природі діється щось дуже серйозне. Настільки серйозне, що воно відбувається без тебе. Це щось таке, після чого осінь стане глибшою, прозорішою, заспокоїться, притихне й можна буде жити далі.