Щоб порядок

16:01 2015-10-19 7

Рейтинг 1/5, всего 1 голосов

Біля нашого смітника патрулює Наталка. Фіолетова дута куртка, кавовий шалик, елегантно обвитий навколо шиї, такого ж відтінку в’язана шапка. Наталка невідомо де живе. Скільки років теж загадка. На нігтях облуплений перламутр, між пальцями самокрутка.
 Я дворовая! доводила якось дільничному, густо спльовувала крізь щілину в зубах у нижній щелепі. Пояснювала: Я же здєсь, шоб порядок!
Не уточнювала, підтримувати чи «нарушать».
Виходжу з донькою гуляти. Несу до смітника чорний кульок. Наталка обіперлася на залізну кришку контейнера, ретельно обгризає зелений яблучний качан. На сонці виблискує металевий зуб.
 Шо ето? суворо питає голосом колишньої начальниці, змірює мене поглядом з ніг до голови.
 Та… Сміття переважно, навіщось звітую, заглядаючи в кульок, стинаю плечима.
 Подгузніки, вирішує Наталка, киваючи на дитячий візок. Кидає качан до смітника й розчаровано йде геть.
Перебираю речі в шафі, згадую безхатьків. Два плетені светри, сині штани й тонку куртку до них акуратно складаю в пакет із квіточками. Може, й носила б, але схудла. Туди ж кросівки без шнурків, чобіт у коробці. Перевертаю півшафи шукаю правого чобота. Не знаходжу.
Пакет зранку вішаю на контейнер.
Повертаюся з прогулянки його вже немає. На лавці біля дому сидять двоє безхатьків й Наталка. На газетці сало в коробці з-під торта, півбанки салату й фанта на дні пляшки.
Відчиняю двері свого під’їзду, мені кричать у спину:
 Ей, слишиш, со второго!
Обертаюся, Наталка поспішає до мене. В руках пакет із квіточками. Дістає чобота на ліву ногу.
 Непорядок, каже захекано. Нада же поіскать! Я же, шоб порядок.